САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ В ПОЕТИЧНОМУ ТА ПРОЗОВОМУ ДИСКУРСАХ В. МАЯКОВСЬКОГО: ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Анотація

У статті проаналізовано динаміку особистісної самосвідомості і самовираження Володимира Маяковського на різноманітному матеріалі 1913–1930 р.р. (поетичні тексти, есе, замітки, виступи). До аналізу міждисциплінарних явищ ідентичності і вербальної самоідентифікації залучаються лінгвістичні інструменти: категорії вираження і опису внутрішнього світу людини, поняття мовної референції, типу дискурсу, мовної дії, конструювання та відображення дійсності, типу номінації. Автор приходить до висновку про те, що поетичний дискурс володіє не меншим, порівняно з прозовим текстом, потенціалом відображення ідентичності мовця. Частково це пояснюється прагненням Маяковського до ототожнення зі своїм ліричним героєм. Іншим аргументом є зазначена Г.-Г. Гадамером специфічна особливість поетичного висловлювання до «приросту буття», а також, за О. Г. Ревзіною, його здатність до «виключно глибокого пізнання світу». Подібність поетичної та прозової самоідентифікації у В. Маяковського полягає в постійному пошуку себе, у безперервній зміні номінацій, що відображає динаміку його особистісної самосвідомості. Різниця самоідентифікації в різних типах дискурсів пов’язана зі спрямованістю на різні види ідентичності. Самоідентифікація в поетичному мовленні В. Маяковського виконує функцію конструювання особистісної ідентичності, а самоідентифікація у прозі конструює його соціальну ідентичність.