ЕТИМОЛОГІЯ СЛОВ’ЯНСЬКОГО *DЪŽDŽЬ У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКОЇ ДІАЛЕКТНОЇ НОМІНАЦІЇ

Анотація

У статті робиться спроба проаналізувати «проблематичну», на думку О. М. Трубачова, етимологію слов’янського *dъždžь з точки зору формально-семантичної типології. Аналіз когнітивної вмотивованості великої групи російських діалектних найменувань дощу дозволив виявити найбільш продуктивні для даної семантичної сфери номінаційні моделі й послужив підставою для визначення ступеня достовірності різних версій етимології слов’янського *dъždžь. Так, у статті встановлено, що найбільш характерним для даної групи номінацій є пропозитивно-диктумний тип мотивації, при якому актуалізуються переважно акціональні ознаки. У цьому контексті припущення О. М. Трубачова про те, що слов. *dъždžь етимологізується як «лити певним чином», видається цілком обґрунтованим з типологічної точки зору, оскільки більшість акціональних мотиваторів (лити, плисти, моросити, мжити) імпліцитно включають у свою семантичну структуру семи «вода» і «рухатися». Досить продуктивною є і номінаційна модель «найдрібніші частинки чого-н.» > «дощ», яка реалізується за допомогою ряду однотипних образів мотиваторів: пил, зола, мука. Дана типологічна паралель дозволяє визнати вірогідною і гіпотезу М. Фасмера та П. Я. Черних, згідно з якою слов. *dъždžь походить від і.-є. бази *dheus: *dhṷěs: *dhṷs — «розсіюватися (в повітрі)», «порошити», «розпорошуватися», «носитися вихором». У той же час практично повна відсутність у досліджуваній семантичній групі модусного типу когнітивної мотивації з актуалізацією загальної оцінки («хороший» — «поганий») дозволило прийти до висновку, що етимологія А. Вайана і М. Трубецького, які виводять слов. *dъždžь з *dus-dius «хмарне небо; погана погода», є малоймовірною.