ОКСЮМОРОН ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ ІРОНІЇ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНІВ І. ІЛЬФА ТА Є. ПЕТРОВА «ДВАНАДЦЯТЬ СТІЛЬЦІВ» І «ЗОЛОТЕ ТЕЛЯ»)

Анотація

 Мета статті — вивчити дискурсивні особливості оксюморона в романах І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Об’єкт аналізу — оксюморон як риторичний прийом. Предмет дослідження — оксюморон як ефективний засіб реалізації іронічної модальності у творах письменників, як засіб негативної оцінки персонажів. У роботі використано такі методи: дискурс-аналіз, компонентний аналіз, контекстуальний аналіз. Результат дослідження — проаналізовано структурно-семантичні особливості оксюморонів у романах І. Ільфа та Є. Петрова, показано їхні дискурсивні особливості. Висновки. У романах І. Ільфа та Є. Петрова простежуються всі типи оксюморона. В аспекті мови та мовлення переважають оказіональні (мовленнєві) оксюморони. Стосовно походження вони «живі», образні. Якщо трапляються стерті кліше-канцеляризми, то вони мають іронічну конотацію. За приналежністю до певного рівня мовної системи це оксюморони-слова, оксюморони-словосполучення, оксюморони-напівпредикативні конструкції, оксюморони-речення. Здебільшого у творах І. Ільфа та Є. Петрова представлені оксюморони-словосполучення. З урахуванням способів морфологічного вираження компонентів опис оксюморонів-словосполучень здійснено за п’ятьома моделями: а) координативна «ім.+ім.», б) ад’єктивно-субстантивна, в) підрядна субстантивно-субстантивна, г) дієслівно-адвербіальна, д) кількісно-іменна. Основна стилістична функція — засіб іронічної характеристики персонажів. Практичне застосування результатів дослідження можливе у розв’язанні питання оптимізації процесів навчання стилістики російської мови та лінгвістичному аналізі художнього тексту, а також у фундаментальних дослідженнях у галузі лінгвопоетики.