РИТУАЛЬНІСТЬ ЯК ОСОБЛИВІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: НА МАТЕРІАЛІ ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню семіотичних параметрів ритуальності як особливості публічної комунікації на матеріалі політичних промов, зокрема в їхньому функціонуванні в мережевому дискурсі. Актуальність роботи зумовлена тим, що в сучасному світі особистий бренд політика стає невід’ємною частиною його публічного образу, а цей бренд суттєво конструюється через ритуальні практики й символічні дії. У цифрову добу ритуальність набирає нових смислів, значень і втілень: від класичних політичних церемоній вона трансформується у форму мережевого ритуалу-гри, що реалізується в онлайн-комунікації та істотно впливає на індивідуальну й колективну свідомість. Метою роботи є виявити ознаки ритуальності як особливості публічних промов у мережевому дискурсі на матеріалі політичних промов. У науковій розвідці поставлено й розв’язано такі завдання: визначено знакові компоненти ритуальності на матеріалі політичних промов; описано ритуальний характер політичної комунікації в офлайн- і онлайн-вимірах; здійснено семіотичний та лінгвістичний аналіз інавгураційних дій і промов українських політиків; окреслено сучасні тенденції трансформації ритуалу в мережевому політичному дискурсі та специфіку його сакралізації / десакралізації. Об’єктом дослідження є українська політична публічна та мережева комунікація, а предметом – ритуальність як комплекс семіотичних, дискурсивних і комунікативно-прагматичних характеристик політичних промов. Методологічну основу становлять семіотичний підхід до політичного дискурсу, елементи дискурсивного аналізу, контекстуально-інтерпретаційний та компонентний аналіз, що уможливили виявлення символічних кодів ритуальності, опис ритуальних жанрів, інтерпретацію їхніх функцій і стратегій у публічній комунікації. У роботі уточнено дефініцію ритуалу як символічної форми соціальної поведінки, що систематизує сферу емоцій, та запропоновано авторське розуміння ритуального спілкування в мережі як стереотипізованої, повторюваної та культурно закріпленої форми цифрової взаємодії, орієнтованої не стільки на передавання нової інформації, скільки на емоційну стабілізацію, підтримання соціальних зв’язків і відтворення спільної ідентичності. Показано, що питомою відмінністю ритуальності у традиційному та мережевому спілкуванні є ігровий компонент, який зумовлює перехід від  сакрального ритуалу до мережевого ритуалу-гри та сприяє появі бурлескної метамовної комунікативної особистості як характерного типу суб’єкта сучасного політичного онлайн-дискурсу. Окреслено основні ознаки й функції ритуальності у політичній комунікації (формалізація символічних дій, церемоніальність, перформативність, інтегративність, ідеологічність, декларативність) та показано, як вони трансформуються в умовах мережевої взаємодії, зокрема через меметичність, вірусність, мінімальний поріг входження, ігровізацію та емоційно-психологічну підтримку. Зроблені висновки відкривають перспективи подальших досліджень ритуальності в українському мережевому політичному дискурсі, зокрема в напрямах корпусного, мультимодального та інтердисциплінарного аналізу.