ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ НІМЕЦЬКОГО АНЕКДОТУ В ЛІНГВІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ
DOI:
https://doi.org/10.18524/2307-4558.2021.36.249724Ключові слова:
німецький анекдот, лексична одиниця, лексичні засоби, система контрасту, дійові особи, діалогАнотація
Мета статті — дослідити характерні лексичні засоби (лінгвістичні особливості) німецьких анекдотів на підставі літературного матеріалу та визначити принципи, що застосовуються до створення німецьких анекдотів у розглянутих текстах. Об'єкт досліджень у цій роботі — анекдот як елемент німецької культури, фольклору, мови, літера-тури. З огляду на невеликі масштаби статті розглянуто лише анекдоти німецького походження (без анекдотів інших країн про німців). Предмет дослідження — лексичний склад, лінгвістичні особливості німецького анекдоту. Висвітлено положення, що сформували основу практичних досліджень. Автор розглядає лексичні засоби, що використовуються для створення німецького анекдоту, підкріплюючи результати таблицями з даними із частотних списків. Результатом дослідження стало: 1) розгляд структури та встановлення закономірностей розподілу лексичних одиниць у тексті німецьких анекдотів; 2) вивчення лексичної композиції вибраних анекдотів; 3) визначення оригінальності лексичних одиниць, що використовуються для створення анекдотів; 4) виявлення функційних особливостей лексичних одиниць, які застосовують у створенні німецьких анекдотів. Висновки: більшість німецьких анекдотів засновані за принципом участі контрастних осіб (чоловік — жінка, дорослі (батьки) — діти, подружжя — коханці та ін.); найчастіше використовувані слова в німецьких анекдотах означають виражені дії, відбивають динаміку (рух), активність, емоційність; більшість німецьких анекдотів мають діалогічну структуру тексту. В основі практичного застосування результатів дослідження — використання анекдоту як елемента для різноманітного вивчення німецької культури, фольклору, мови, літератури, лінгвокраїнознавства, психолінгвістики, лінгвокультурології
Посилання
Bausinger, H. (1987), “Ironisch witzige Elemente in der heutigen Alltagskommunikation”, Jahrbuch für Internationale Germanistik, Verlag Peter Lang, Bern. Frankfurt am Main. New York. Paris, Jahrgang XIX, Heft 2, SS. 58–74.
Best, O. F. (1989), Der Witz als Erkenntniskraft und Formprinzip, Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt, (Erträge der Forschung; Bd. 264), 154 S.
Brunot, F. (1936), La pensée et la langue, Masson et cie, Paris, 982 p.
Buyssens, E. (1957), “Development of speech in mankind”, Manual of Phonetics, ed. by L. Kaiser, Amsterdam, pp. 426–436.
Chatman, S. (1978), Story and discourse narrative structure in fiction and film Ithaca, Cornell University Press, 254 p.
Freud, S. (1969), „Der Witz und seine Beziehung zum Unbewußten“, Geisammelte Werke, Herausgegeben von A. Freud u a., Frankfurt am Main, Bd. VI, 135 S.
Genette, G. (1980), Narrative discourse Ithaca, Cornell University Press, New York, 378 p.
Habermas, J. (1980), „Kommunikatives Handel“, Lexikon der Germanistischen Linguistik, Hrsg. von H. P. AIthaus, H. Henne, H. E. Wiegand, Studienausgabe II, Niemeyer Verlag, Tübingen, SS. 259–267.
Imhasly, B., Marfurt, B., Pörtmann, P. (1986), „Hinweise zur Analyse von Textsorten: Witz und Partnerinserat“, Konzepte der LinguistikWiesbaden, AULA Verlag, SS. 177–179.
Karthaus, U. (1971), „Humor Ironie — Satire“, Der Deutschunterricht, Jahrgang 23, Heft 6, Dez., SS. 104–120.
Kotthoff, H. (1998), Spaß verstehen. Zur Pragmatik von konversationellem Humor, Max Niemeyer Verlag, Tübingen, 402 S.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International License.
Правовласниками опублікованого матеріалу являються авторський колектив та засновник журналу на умовах, що визначаються видавничою угодою.
Публікація праць в Журналі здійснюється на некомерційній основі.
