ПРИНЦИПИ ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ПАРОНІМІВ У ТЕКСТАХ РІЗНИХ СТИЛІВ

Анотація

Метою дослідження, описаного в цій статті, є, по-перше, виокремлення принципів диференціації паронімів у текстах різних стилів; по-друге, — спроба узгодити різні позиції фахівців з відмінностями комунікативних завдань текстів різних стилів із теоретичною або прикладною мотивацією дослідження. Об’єктом вивчення є пари схожих слів, які утворюють патронімічні пари. Предмет дослідження — відмінності в підходах до вивчення і в механізмах функціювання паронімів у текстах різних стилів, а також причини цих відмінностей. Матеріал дослідження вибрано з кількох словників паронімів української та російської мов. У процесі вивчення проблеми було використано методи семантичного і фоносемантичного, графічного, морфологічного, стилістичного та зіставного аналізу, а також описовий метод. Результатом вивчення вказаної проблеми є виокремлення двох груп стилістично оформлених текстів із домінуванням широкого або вузького підходів до визначення словесних пар, що є паронімами. На цій підставі зроблено висновки. Широке розуміння паронімії є оптимальним у художньому та розмовному стилях, у просторіччі, в художній публіцистиці. Його доцільно застосовувати у навчанні мовленню неофіційної та художньої комунікації. Вузьке розуміння паронімії є оптимальним у науковому й офіційно-діловому стилях, у науково-публіцистичному підстилі. Тут доцільно говорити про функціювання паронімів у наукових текстах лише як членів паронімічних опозицій. Принципи розрізнення паронімів у текстах різних стилів зумовлені прагматичним використанням різних підходів до визначення паронімічної опозиції, проте основними принципами, які покликані уникати неправильного вживання слів є семантична точність, узуальна доцільність і стилістична правомірність. У парономазійному вживанні слова в художньому, публіцистичному або просторічному тексті діють принципи, покликані змішувати пароніми: семантична неточність, наявність сатирико-гумористичного ефекту, експресивне забарвлення мовлення.