Мова

РЕАЛІЗАЦІЯ ФОНОСЕМАНТИЧНИХ КОНСТАНТ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Святослава Сергіївна Андріїва — 2026-05-25

У статті досліджено особливості реалізації фоносемантичних констант у сучасній німецькій художній літературі як важливого складника смислотворення та стилістичної організації тексту. Актуальність роботи зумовлена зростанням інтересу до міждисциплінарних підходів у лінгвістиці, зокрема до вивчення взаємодії звукової форми мовлення та семантики. Фоносемантика розглядається як напрям, що виявляє невипадковість мовного знаку й доводить здатність звуків передавати додаткові асоціативні та емоційні значення. Метою дослідження є виявлення закономірностей функціонування фоносемантичних констант і визначення їхнього впливу на формування змісту художнього тексту. Матеріалом аналізу слугували твори сучасних німецькомовних авторів, що характеризуються стилістичною різноманітністю та виразною звуковою організацією. У роботі застосовано комплексний підхід, який поєднує фонетико-стилістичний, контекстуально-інтерпретаційний, психолінгвістичний, кількісно-якісний та порівняльно-стилістичний методи. Це дозволило простежити функціонування таких засобів, як алітерація, асонанс, ономатопея, ритм і звукові контрасти, а також визначити їхню роль у створенні емоційного тону, образності та когезії тексту. Об’єктом дослідження є фоносемантика художнього мовлення як складний когнітивно-комунікативний феномен. Предметом дослідження є особливості реалізації фоносемантичних констант та їхнє функціональне навантаження в художньому тексті, зокрема механізми взаємодії звукової форми і значення через такі засоби, як алітерація, асонанс, ономатопея та звукові домінанти, що беруть участь у формуванні когнітивно-емоційного та стилістичного ефекту. У результаті дослідження встановлено, що фоносемантичні константи виконують експресивну, образотворчу, психологічну та текстотворчу функції. Вони не лише підсилюють зміст висловлювання, а й активно беруть участь у його формуванні, впливаючи на сприйняття читача. Доведено, що звукова організація тексту є важливим інструментом когнітивного моделювання художньої реальності та формування індивідуального авторського стилю. Перспективи подальших досліджень пов’язані з аналізом відтворення фоносемантичних ефектів у перекладі та вивченням міжкультурних аспектів звукової символіки.

СЛОВОТВІР ПРИКМЕТНИКІВ ПЕРІОДУ УКРАЇНІЗАЦІЇ КУБАНІ (НА МАТЕРІАЛІ ЖУРНАЛУ «НОВИМ ШЛЯХОМ» (1927–1930))

Мирослава Василівна Гнатюк — 2026-05-25

У статті здійснено аналіз морфологічних моделей словотвору прикметників на основі емпіричного матеріалу, виявленого в текстах журналу «Новим шляхом», що виходив на Кубані (РСФРР) упродовж 1927–1930 рр. Метою дослідження є визначити основні моделі й тенденції прикметникового словотворення в період українізації на території РСФРР. Об’єктом дослідження виступає мова журналу «Новим шляхом» (1927–1930). Предмет дослідження — реалізація морфологічного способу деривації прикметників, що позначали нові реалії суспільного життя на Кубані у 20–30-х роках ХХ ст. Застосовано такі методи дослідження: метод суцільної вибірки, метод систематизації та структуризації емпіричного матеріалу, описовий, зіставний, метод лінгвістичної реконструкції, а також холістичний, що передбачає врахування екстралінгвальних чинників, які впливали на процес творення прикметників у зазначений період. Стверджено, що революційні події початку ХХ ст., які відбувалися на території колишньої Російської імперії, спричинилися до появи нових реалій, які потребували нових означень. Зауважено, що процес українізації на Кубані був різновидом радянізації краю. Констатовано, що основними способами словотвору прикметників, які характеризували нові реалії суспільного життя періоду українізації на Кубані, є суфіксація (11 моделей) та складання (2 моделі). Виявлено, що суфіксація демонструє значну кількість активних формантів, натомість складання — велику кількість утворених лексем. З’ясовано, що префіксальний та префіксально-суфіксальний способи словотвору прикметників були малопродуктивними в цьому періодичному виданні. Зауважено помірний ступінь інтерференції з боку словотвірної системи російської мови. Визначено перспективні напрями дослідження цієї теми: аналіз моделей неморфологічних способів словотвору лексем (морфолого-синтаксичного, лексико-синтаксичного, лексико-семантичного) у журналі «Новим шляхом»; характеристика морфемної будови та словотворчих моделей топонімів Кубані періоду українізації; аналіз дериваційних процесів на матеріалі інших українських періодичних видань, що виходили в РСФРР у 20–30-ті рр. ХХ ст.

ЕТНОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА ІНДИВІДУАЛЬНО-АВТОРСЬКИХ ПРИКМЕТНИКІВ ІЗ КОМПОНЕНТАМИ КОСМОНІМНОЇ СЕМАНТИКИ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ХХ СТ.

О. Г. Радько — 2026-05-25

У статті здійснено системне дослідження етнокультурної специфіки індивідуально-авторських прикметників із компонентами космонімної семантики в українській поезії ХХ ст. Метою роботи є виявлення закономірностей семантичної структури та функційно-стилістичних особливостей авторських ад’єктивів у контексті репрезентації етнокультурної картини світу. Об’єктом аналізу виступають авторські прикметникові новотвори, мотивовані назвами небесних тіл, космічних явищ і пов’язаних із ними уявлень, тоді як предметом — їхні семантико-структурні параметри, образно-символічні функції та етнокультурні конотації. Методологічну основу дослідження становить поєднання описового, структурно-семантичного та контекстуально-інтерпретаційного методів із залученням елементів етнолінгвістичного аналізу, що забезпечує комплексний підхід до інтерпретації мовного матеріалу. У результаті аналізу встановлено, що індивідуально-авторські прикметники з космонімними компонентами характеризуються високим ступенем семантичної конденсації та здатністю до синкретичного поєднання різнорівневих смислів — природно-космічних, міфопоетичних і культурно-історичних. Їхня дериваційна структура репрезентує продуктивні моделі словоскладання та основоскладання, що сприяє формуванню складних образних конструкцій. Доведено, що зазначені мовні одиниці виконують функцію концептуалізації ключових етнокультурних домінант, зокрема астральних образів (сонце, місяць, зорі), і водночас відображають індивідуально-авторське переосмислення традиційної символіки. У поетичному дискурсі вони функціюють як засіб інтенсифікації експресивності та актуалізації культурно значущих смислів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з укладанням спеціалізованих словників індивідуально-авторських номінацій, а також із розширенням зіставного аналізу в межах слов’янських поетичних традицій.

ГОВІРКА СЕЛА ПІДГОРОДЦІ СТРИЙСЬКОГО РАЙОНУ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ В КОНТЕКСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ НАДДНІСТРЯНСЬКО-БОЙКІВСЬКОГО ДІАЛЕКТНОГО ПОРУБІЖЖЯ

Наталія Василівна Хібеба — 2026-05-25

У статті досліджено говірку села Підгородці Стрийського району Львівської області в контексті студій бойківсько-наддністрянського діалектного порубіжжя. Актуальність розвідки зумовлена необхідністю уточнення меж діалектних ареалів південно-західного наріччя української мови та вивчення процесів міждіалектної взаємодії, що спричинюють формування перехідних і мішаних говірок. Метою дослідження є визначення діалектної належності говірки с. Підгородці та встановлення ступеня впливу наддністрянського говору на її бойківську основу. Об’єктом аналізу є говірка с. Підгородці як складова південно-західного діалектного континууму, предметом — її фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості в умовах міждіалектного контактування. Джерельну базу становлять матеріали польових експедицій 2023 року (записи живого мовлення носіїв різних вікових груп), дані лінгвістичних атласів (зокрема Атласу української мови та Atlasu gwar bojkowskich), а також тексти суміжної говірки с. Крушельниця Стрийського району. У дослідженні застосовано описовий, зіставний та лінгвогеографічний методи, що забезпечило комплексний аналіз мовних явищ і виявлення ареальних закономірностей їх поширення. У результаті встановлено, що говірка с. Підгородці має виразний перехідний бойківсько-наддністрянський характер. Вона поєднує архаїчні бойківські риси з наддністрянськими, які виявлено передусім у фонетичних змінах, зокрема у явищах переголосу, модифікаціях у вокалізмі та консонантизмі. Простежено поступову нівеляцію локальних бойківських рис і розширення наддністрянських рис, що свідчить про тривале міждіалектне контактування та конвергенцію діалектних систем. Висновки засвідчують, що говірка с. Підгородці є типовим прикладом мовлення контактної зони, яка відображає динамічні процеси трансформації діалектного простору. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням польової бази, порівняльним аналізом суміжних говірок та уточненням ареальних меж бойківсько-наддністрянського порубіжжя. Отримані результати також можуть бути використані для подальшого укладання діалектологічних карт і поглиблення теоретичних засад дослідження міждіалектної взаємодії в українському мовному просторі.

ДО ПРОБЛЕМИ МОТИВАЦІЇ ФЕМІНІТИВІВ

Надія Михайлівна Хрустик — 2026-05-25

Стаття присвячена вивченню мотивації загальних найменувань жіночості, творення яких у мовознавчій науці традиційно пов’язується зі співвідносними назвами осіб чоловічої статі. Її мета — розкрити механізм мотивації фемінітивів на позначення осіб за родом діяльності, професією, посадою, званням, титулом тощо з огляду на тенденцію до унезалежнення жіночого словотворення від чоловічого. Об’єкт вивчення — процес деривації фемінітивів. Предмет аналізу — мотивація найменувань жіночої статі. Матеріал вивчення — фемінітиви, мотивація яких традиційно пов’язується зі співвідносними назвами осіб чоловічої статі. У дослідженні використано такі загальнонаукові методи дослідження, як аналіз і синтез, індукція й дедукція, описовий метод, елементи словотвірного аналізу. У результаті проведеного дослідження розкрито погляди мовознавців на особливості мотивації зазначеного масиву фемінітивів; визначено словотвірну специфіку мотивації аналізованих назв осіб жіночої статі. Доведено, що синхронічно похідні найменування жіночості за значенням мотивуються назвами дій, процесів, предметів, ознак тощо і лише структурно можуть пов’язуватися зі співвідносними лексемами на позначення осіб чоловічої статі. Значна частина фемінітивів, які мають запозичені основи, як і співвідносні найменування чоловічої статі, синхронічно за семантичним критерієм належать до непохідних слів і лише формально залишаються похідними від співвідносних назв чоловічої статі. Зроблено висновок, що однією з визначальних ознак деривації аналізованих фемінітивів є специфіка їх мотивації. Зазначене створює підстави для обґрунтування унезалежненого від чоловічого жіночого словотворення. Перспектива дослідження полягає в поглибленому вивченні специфіки мотивації загальних найменувань жіночої статі з огляду на їх лексико-семантичні особливості й характер твірної основи.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТЕРМІНІВ ІНЖЕНЕРІЇ ТА БУДІВНИЦТВА В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ

Леся Валеріанівна Рогач — 2026-05-25

У статті здійснено контрастивний аналіз англійської та української термінології інженерії та будівельної галузі в аспекті їхньої семантичної організації та функціонування в межах термінологічного й загальновживаного мовлення. Дослідження ґрунтується на сучасних положеннях контрастивної лінгвістики, семасіології та порівняльного термінознавства, які розглядають терміносистеми як структуровані, але водночас динамічні утворення, що перебувають у постійній взаємодії із загальновживаною лексикою та іншими термінологічними сферами. У цьому контексті термінологія інженерії та будівельної справи аналізується як система, що відображає як спеціальні, так і загальномовні семантичні процеси, зокрема полісемію, моносемію та міжгалузеву термінологічну взаємодію. Метою дослідження є виявлення спільних і відмінних рис семантичної структури англійських та українських інженерних та будівельних термінів на основі компонентного аналізу та побудови матриць семантичного простору. У роботі визначено основні групи термінів за ступенем полісемії (високий, середній, моносемантичний рівень) та проаналізовано співвідношення загальномовних і термінологічних значень у їхній семантичній структурі. Особливу увагу приділено семному складу лексичних одиниць, виявленню поліфункціональних, середньочастотних і монофункціональних сем, а також їхній ролі в організації семантичного простору терміносистем інженерії та будівництва двох мов. Семантичний аналіз засвідчив наявність спільних тенденцій у двох мовах, зокрема міжсистемної термінологічної полісемії та взаємопроникнення загальновживаних і спеціальних значень. Водночас встановлено відмінності у кількісному співвідношенні типів термінів і сем, що свідчить про різний ступінь термінологічної спеціалізації англійської та української інженерної лексики. Отримані результати підтверджують ефективність компонентного аналізу семаники лексичних одиниць для зіставного дослідження термінологічних систем і дають змогу глибше зрозуміти закономірності семантичної організації спеціальної лексики в різних мовах, а також можуть бути використані в лексикографічній практиці та викладанні фахової англійської й української мови, а також у подальших міждисциплінарних дослідженнях термінології.

МЕТОДОЛОГІЯ КОДИФІКУВАННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ СУГЕСТИВНОЇ ЛІНГВІСТИКИ В МЕЖАХ ОДЕСЬКОЇ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ШКОЛИ

Тетяна Василівна Громко — 2026-05-25

У статті обґрунтовано методологію кодифікування термінології сугестивної лінгвістики в межах Одеської лінгвістичної школи як інституційно сформованої терміносистеми сучасного українського мовознавства. Мета дослідження полягає в теоретичному осмисленні та реконструкції принципів, етапів і механізмів кодифікування термінології сугестивної лінгвістики, що сформувалася у працях представників Одеської лінгвістичної школи упродовж 2014–2024 років. Об’єктом дослідження є термінологія сугестивної лінгвістики як спеціалізована підсистема української лінгвістичної метамови. Предмет дослідження становлять методологічні засади її кодифікування, зокрема відбір, корпусна верифікація, семантичне уточнення, функціональна диференціація, ієрархізація, нормування та інтеграція термінів у цілісну терміносистему. Методи дослідження охоплюють описовий, системний, дефінітивний, компонентний, функціональний і корпусно орієнтований аналіз, що уможливлюють виявлення інваріантного ядра, динамічної периферії, сталих терміносполук і рівневої організації терміносистеми. Результати дослідження засвідчують, що термінологія сугестивної лінгвістики в межах Одеської лінгвістичної школи вже фактично кодифікується як цілісна, структурована й функціонально впорядкована система через корпусну повторюваність, результати дисертаційних досліджень, послідовну розробку проблематики в колективних монографіях, усталення термінологічних моделей і формування операційних схем аналізу мовного впливу. Виявлено, що цей процес супроводжується формуванням інваріантного ядра та динамічної периферії терміносистеми, а також стабілізацією ключових терміносполук у науковому дискурсі. Кодифікування постає не як механічне впорядкування окремих номінацій, а як реконструкція сформованої наукової методології, що забезпечує перехід від опису термінів до їх системного нормативного впорядкування та функціональної інтеграції в метамову сугестивної лінгвістики. Перспективи дослідження пов’язані зі створенням електронного словника термінів сугестивної лінгвістики, розширенням корпусу наукових текстів Одеської школи та застосуванням цифрових технологій для автоматизованої систематизації термінологічних одиниць.

ЛЕКСИКО-ГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕРМІНОЛОГІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ

О. Г. Литвин — 2026-05-25

У статті проаналізовано джерела поповнення української машинобудівної термінології. Констатовано, що першооснову цієї терміносистеми становлять лексеми, що зародилися у часи ремісництва і репрезентують назви, пов’язані з ковальством, слюсарством, основами механіки, ручними методами та способами оброблення матеріалів (45%), ядро, яке свідчить про життєздатність української мовної основи. Запозичення із німецької мови становлять (20%) і переважають у сфері механічного оброблення матеріалів та конструкційних елементів, що пояснюється історичною спадковістю інженерної школи. Англіцизми складають (15%), але на сучасному етапі показують тенденцію до зростання. Запозичення із класичних мов (12%) є основою науково-технічної термінології і забезпечують міжнародну зрозумілість фундаментальних фізичних та технічних понять. Дослідження є актуальним, оскільки активний розвиток сучасного машинобудування, впровадження високотехнологічних процесів та цифровізація виробництва зумовлюють безперервне оновлення галузевої терміносистеми, тому аналіз лексико-генетичної характеристики машинобудівної термінології поглибить знання про семантичну і структурну організацію цієї терміносистеми, допоможе теоретично обґрунтувати шляхи формування близьких термінологічних систем. Мета дослідження —проаналізувати терміни машинобудування за походженням, показати джерела формування терміносистеми та окреслити сучасні тенденції. Об’єктом дослідження є українська машинобудівна термінологія, предметом дослідження — джерела формування, етимологічний склад та динаміка розвитку термінів досліджуваної галузі. У роботі використано описово-аналітичний, порівняльно-історичний методи, а також компонентний та статистичний аналіз термінів. Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні трансформації термінології машинобудування в умовах повної цифровізації виробництва та укладання електронних галузевих словників.

АДАПТАЦІЯ КОМП’ЮТЕРНОЇ ТЕРМІНООДИНИЦІ В АРХІТЕКТУРНО-БУДІВЕЛЬНОМУ ДИСКУРСІ: ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ

Ірина Богданівна Ментинська — 2026-05-25

У статті проаналізовано комп’ютерні терміноодиниці, що інтегруються до галузі будівництва та архітектури. Предметом дослідження є когнітивно-семантичні процеси виникнення, адаптації та полісемії міжгалузевих термінів, які поєднують технічні компоненти. Мета дослідження: проаналізувати механізми міжгалузевої міграції комп’ютерної термінології та розкрити когнітивно-семантичні закономірності формування термінів подвійної належності у сучасному цифровому дискурсі. Для досягнення мети виконано такі завдання: проаналізовано теоретичні підходи до міжгалузевої термінологічної інтеграції та полісемії; визначено когнітивні механізми формування термінів подвійної належності (метафоризація, фреймова перебудова, семантичне розширення); виокремлено лексико-семантичні групи комп’ютерних термінів, що мігрували до галузі будівництва та архітектури; проведено порівняльний лексико-семантичний аналіз конкретних комп’ютерних термінів у галузях будівництва та архітектури. Проведений аналіз засвідчує, що міжгалузева міграція комп’ютерної термінології до сфери будівництва та архітектури є наслідком розвитку цифрових технологій і міждисциплінарної інтеграції сучасної науки. У результаті дослідження встановлено, що комп’ютерні терміни, які функціонують у будівельній та архітектурній терміносистемах, формують кілька основних лексико-семантичних груп: терміни цифрового моделювання та проєктування, терміни інформаційного моделювання та управління даними, терміни автоматизації та смарттехнологій, а також терміни мережевої взаємодії та комунікації. Основними когнітивними механізмами, які забезпечують інтеграцію комп’ютерних терміноодиниць у нову галузь знань, є семантичне розширення, фреймова перебудова та метафоризування. Семантичне розширення полягає у поширенні значення терміна на нову предметну сферу без втрати його базового смислового ядра. Фреймова перебудова виявляється у випадках, коли термін інтегрується в нову концептуальну систему знань і набуває спеціалізованих значень у межах іншого фрейму. Водночас метафоризування забезпечує перенесення значення за спільністю ознак або функцій. Тож функціонування комп’ютерних термінів у будівельному та архітектурному дискурсі демонструє складні процеси когнітивної адаптації термінології, у межах яких лексичні одиниці зберігають зв’язок із вихідною галуззю, але водночас інтегруються у нові концептуальні структури знань. Перспективи подальших досліджень убачаємо у поглибленому аналізі когнітивно-семантичних моделей формування міжгалузевих термінів, а також у вивченні процесів їхньої кодифікації та стандартизації в сучасному науковому дискурсі.

НАЦІОНАЛЬНІ МОВНІ ОСОБИСТОСТІ У ВИМІРІ ОНТОЛОГІЙНОЇ ПАРАДИГМИ

Оксана Романівна Микитюк — 2026-05-25

Мета: дослідити дискурсивну практику національних мовних особистостей у вимірі онтологійної парадигми. У роботі визначаємо такі завдання: (1) продемонструвати українськоцентричний вектор мовознавчих напрацювань у різний історичний період; (2) розглянути дискурсивний простір О. Потебні, Б. Антоненка-Давидовича та О. Пономарева; (3) схарактеризувати ціннісні орієнтири національного мовомислення мовних особистостей в онтологійному вимірі. Об’єкт дослідження — теорія лінгвоперсонології як фундаментальна наука для розуміння дієвости мовних особистостей. Предметом розгляду є націєцентричний вимір дискурсивної практики О. Потебні (ХІХ ст.), Б. Антоненка-Давидовича (кінець ХІХ– ХХ ст.) та О. Пономарева (ХХ – початок ХХІ ст.), що презентують різний часовий вимір, який вагомий для онтологійної парадигми. Методи дослідження. У статті застосовано систему загальнонаукових методів (спостереження, систематизації та опису, індукції та дедукції, таксономізації, культурно-історичного аналізу, аналітичного) і спеціальних лінгвістичних методів (мовного портретування, дискурсивного аналізу, контекстуального аналізу, лінгвопсихобіографійного). Висновки. Вивчення дискурсивної практики національних мовних особистостей в онтологійній парадигмі дало можливість (а) проілюструвати вплив культурно-історичних традицій на мовомислення українських мовознавців; (б) омовити, як предметно-чуттєвий аспект діяльності накладається на усвідомлення сутності предметного світу. Доведено, що мовна спроможність, комунікативна компетенція та мовознавча практика О. Потебні, Б. Антоненка-Давидовича та О. Пономарева стала визначальною для утвердження національних пріоритетів в українській науці. Проаналізовано значущі напрямні національного мовомислення знакових особистостей у різних часовий період (від ХІХ до ХХІ ст.). Вербалізовано постулат, що дієвість актуалізованих у дослідженні мовних особистостей є винятково українською. Національні аспекти текстів О. Потебні, Б. Антоненка-Давидовича, О. Пономарева свідчать про історичну тяглість ідей українських мовознавців. Перспективою дослідження є омовлення онтологійної парадигми О. Тихого, О. Горбача, В. Німчука в аспекті національного мовомислення.

ІНТЕРРОГАТИВ ЯК ДІЄВИЙ ІНСТРУМЕНТ МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ НА СПІВРОЗМОВНИКА В ДІАЛОЗІ

Ірина Борисівна Морозова — 2026-05-25

У статті здійснено комплексний синтаксико-прагматичний аналіз питальних конструкцій як ефективного інструменту маніпулятивного мовленнєвого впливу в діалогічному просторі англомовного детективного роману. Метою роботи є виокремлення та аналіз таких конструкцій у персонажному мовленні в контексті психологічної маніпуляції співрозмовником, а також з’ясування їх функціональних можливостей у процесі комунікації. Об’єктом дослідження є діалогічне мовлення в сучасному англомовному детективному дискурсі, предметом — функціонально різні типи інтеррогативних речень які функціонують як дієвий засіб маніпулятивного впливу. Робота ґрунтується на комплексному підході, що поєднує контекстуально-інтерпретаційний, дескриптивний, конверсаційний, якісний і кількісний методи аналізу, забезпечуючи всебічне вивчення інтеррогативних речень, їхнього функціонування, структурних особливостей та ролі у формуванні комунікативної взаємодії. Вихідним положенням роботи є припущення про те, що такі конструкції виконують не лише функцію запиту інформації, а й слугують інструментом впливу на співрозмовника у процесі спілкування. Їхній маніпулятивний потенціал реалізується через різні прагматичні типи запитань, зокрема спеціальні, розділові, альтернативні, заперечні, описові, еліптичні та риторичні, що забезпечують варіативність мовленнєвих стратегій. У результаті аналізу встановлено, що спеціальні запитання становлять третину всіх маніпулятивних структур, що свідчить про їхній значний потенціал психологічного впливу, а також здатність стимулювати надання відповідей, активізувати мовленнєву діяльність адресата та спрямовувати її у відповідному комунікативному напрямі. Отримані результати вказують на те, що такі мовленнєві засоби функціонують як багаторівневий інструмент вербальної маніпуляції, поєднуючи синтаксичну організацію висловлювання з його прагматично-когнітивним потенціалом. В межах детективного дискурсу вони виконують роль стратегічного механізму, що керує розвитком діалогу, обмежує варіанти відповіді співрозмовника та формує певну інтерпретацію ситуації. Таким чином, ці засоби спрямовують мовленнєву дію адресата у потрібному для мовця напрямі завдяки прихованій маніпуляції та впливають на перебіг комунікації і характер взаємодії між учасниками. Перспективи подальших досліджень ми вбачаємо в розширенні емпіричної бази, уточненні типології питальних конструкцій, а також проведенні порівняльних досліджень різних типів дискурсу та комунікативних ситуацій.

ГЕНДЕРНА СПЕЦИФІКА ОБРАЗНИХ ПОРІВНЯНЬ У ДАВНЬОАНГЛІЙСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ: КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНИЙ АСПЕКТ

Мар’яна Ярославівна Оленяк — 2026-05-25

Метою статті є виявлення та систематизація лінгвокогнітивних і соціопрагматичних параметрів образних порівнянь у давньоанглійському дискурсі для обґрунтування механізмів гендерної та вікової ієрархізації англосаксонської лінгвокультури. Об’єктом дослідження є давньоанглійські образні порівняння, предметом яких є чоловік, жінка або дитина; предмет дослідження — когнітивні та соціопрагматичні характеристики образних порівнянь залежно від експлікованого в них гендеру. Методи дослідження: комплексний підхід, що поєднує описовий метод, спостереження, аналіз і синтез та кількісний аналіз; спеціальні лінгвістичні процедури — корпусний аналіз (DOEC), метод когнітивного моделювання (ідентифікація сфер-донорів), контекстуально-інтерпретаційний та прагмалінгвістичний аналіз. Наукова новизна полягає у встановленні кількісної та якісної асиметрії маскулінних та фемінних образів у межах давньоанглійських образних порівнянь, що доводить андроцентричну спрямованість давньоанглійського дискурсу; виокремленні домінантних сфер-джерел, де маскулінність вербалізується через динамічні зооморфні та теоморфні коди, а фемінність — переважно через статичні екоморфні та артефактоморфні образи, меншою мірою — зооморфні.

РІВНІ РИТУАЛЬНОСТІ ЯК ОСОБЛИВІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: НА МАТЕРІАЛІ ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВ

Людмила Іванівна Стрій — 2026-05-25

Статтю присвячено дослідженню рівнів ритуальності як визначальної особливості публічної комунікації на матеріалі політичних промов. Актуальність роботи зумовлена зростанням ролі символічних форм у конструюванні публічного образу політика, де ритуальність виступає важливим механізмом впливу на індивідуальну та колективну свідомість. У межах дослідження ритуальність розглядається як багаторівнева система, що реалізується на семіотичному, дискурсивному та комунікативно-прагматичному рівнях. Метою статті є визначення та опис рівнів ритуальності у політичних промовах, а також виявлення їхніх функціональних і семіотичних характеристик. Для досягнення поставленої мети розв’язано такі завдання: окреслено основні підходи до трактування ритуалу в гуманітарних науках; визначено ключові компоненти ритуальності в політичній комунікації; проаналізовано ритуальні характеристики політичних промов українських політиків; описано специфіку функціонування ритуальності на різних рівнях комунікації. Об’єктом дослідження є українська політична публічна комунікація, а предметом — рівні ритуальності як комплекс семіотичних, дискурсивних і прагматичних характеристик політичних промов. Методологічну основу становлять семіотичний і дискурсивний підходи, а також контекстуально-інтерпретаційний і компонентний аналіз, що уможливили виявлення структурних елементів ритуальності та їх функціонального навантаження. У роботі запропоновано інтерпретацію ритуальності як багаторівневої моделі організації публічної комунікації, у якій кожен рівень (символічний, структурно-дискурсивний, прагматичний) виконує специфічні функції — від формалізації та сакралізації до інтеграції аудиторії та відтворення ідеологічних смислів. Визначено основні ознаки ритуальності в політичних промовах, зокрема церемоніальність, перформативність, декларативність, ідеологічність та інтегративність, і показано їхню роль у формуванні комунікативного впливу. Отримані результати поглиблюють розуміння ритуальності як системної характеристики публічної комунікації та відкривають перспективи подальших досліджень у напрямі аналізу символічних структур і стратегій впливу в політичному дискурсі.

КОНСТРУЮВАННЯ НАПРУГИ Й ДРАМАТИЗМУ В АУДІОВІЗУАЛЬНОМУ МЕДИЧНОМУ ДИСКУРСІ: ВЗАЄМОДІЯ ВЕРБАЛЬНИХ, НЕВЕРБАЛЬНИХ І МУЛЬТИМОДАЛЬНИХ ЗАСОБІВ

Василь Дмитрович Бялик — 2026-05-25

У статті здійснюється комплексне дослідження стратегій конструювання напруги та драматичного ефекту в аудіовізуальних медіа, що сприяє поглибленому розумінню механізмів залучення глядача, а також специфіки використання мовних і позамовних ресурсів у художній комунікації, зокрема у форматі телесеріалів. Емпіричну базу дослідження становлять діалоги та відібрані сцени першого сезону англомовного медичного телесеріалу The Good Doctor. Вибір матеріалу зумовлений специфікою драматичного жанру, який характеризується високим рівнем емоційної інтенсивності, конфліктністю та динамічними сюжетними лініями. На відміну від інших різновидів драматичних серіалів, медичні драми поєднують емоційну насиченість із репрезентацією професійної діяльності, безпосередньо пов’язаної з людським життям, що істотно підсилює драматичний ефект і підвищує ступінь емпатійного залучення глядача. У центрі дослідження перебувають вербальні, невербальні та мультимодальні засоби, за допомогою яких у серіалі формується емоційна напруга, моделюється драматизм і стимулюється очікування подальшого розвитку подій. Особливу увагу приділено уточненню їхніх поняттєво-термінологічних характеристик і функціональних ролей у межах аудіовізуального дискурсу. Вербальні засоби розглядаються на фонетичному, лексичному та граматичному рівнях; невербальні — як система паралінгвальних, екстралінгвальних, кінетичних і тактильних компонентів; мультимодальні — як інтеграція звукових, візуальних і мовних ресурсів. Актуальність дослідження зумовлена зростанням наукового інтересу до мультимодального аналізу аудіовізуальних текстів як одного з провідних напрямів сучасної лінгвістики та медіазнавства. Телесеріали постають важливим середовищем трансляції соціокультурних смислів, моделей поведінки та емоційних сценаріїв, що потребує їх комплексного аналізу з урахуванням взаємодії різних семіотичних модусів. Метою статті є ідентифікація, опис і систематизація засобів, що забезпечують створення драматичної напруги в досліджуваному матеріалі, а також виявлення механізмів їхньої взаємодії. Реалізація поставленої мети передбачає застосування інтегративного підходу, що поєднує дискурс-аналіз, стилістичний і мультимодальний аналіз. Результати дослідження засвідчують, що найвищий рівень напруження досягається завдяки синергетичній взаємодії різних модальностей, які функціонують у тісному взаємозв’язку та взаємно підсилюють одна одну. Встановлено, що узгодженість і синхронізація вербальних і невербальних компонентів відіграють ключову роль у забезпеченні цілісного драматичного впливу на реципієнта. Водночас мультимодальні ресурси дозволяють створити складну багаторівневу систему емоційного впливу, яка виходить за межі окремих каналів комунікації.

РИТОРИЧНІ ПРИЙОМИ ЗДІЙСНЕННЯ ВПЛИВУ У ВИСТУПІ ПРОКУРОРА (на матеріалі судового виступу прокурора у кримінальному процесі)

Микола Геннадійович Грєчка — 2026-05-25

У статті здійснено комплексний аналіз судової промови прокурора як особливого різновиду інституційного дискурсу, що поєднує правову аргументацію, комунікативні стратегії та риторичні засоби впливу. Обґрунтовується теза про те, що ефективність діяльності прокурора в судовому процесі значною мірою залежить не лише від змісту правової позиції, а й від способів її мовленнєвого та позамовного представлення. Особлива увага приділяється проблемі дотримання балансу між логічною переконливістю, емоційно-психологічним впливом і вимогами професійної етики. Матеріалом дослідження є судовий виступ прокурора А. Авраменка під час повторного розгляду клопотання про арешт тимчасово вилученого майна, що розглядається як приклад реальної комунікативної практики в умовах судового засідання. У роботі проаналізовано систему вербальних і невербальних риторичних прийомів, які формують цілісну стратегію впливу на суд, зокрема особливості побудови аргументації, мовні засоби акцентування ключових положень, інтонаційні характеристики мовлення, темп, паузування та невербальну поведінку прокурора. Наукова новизна статті полягає у зверненні до конкретного емпіричного матеріалу судової практики та його інтерпретації з позицій риторики й юрислінгвістики. Теоретичне значення роботи полягає у поглибленні уявлень про функціонування риторичних засобів у судовому дискурсі, а практичне — у можливості використання отриманих висновків для оцінки ефективності судових виступів прокурорів і вдосконалення їхньої професійної комунікативної підготовки.

ФРЕЙМУВАННЯ КРИЗОВИХ ПОДІЙ В АМЕРИКАНСЬКОМУ МЕДІЙНОМУ ДИСКУРСІ: НОМІНАЦІЯ ТА ПРОСТОРОВЕ МАСШТАБУВАННЯ WINTER STORM FERN

Вікторія Володимирівна Громовенко — 2026-05-25

Питання взаємодії номінації та просторового масштабування як взаємопов’язаних інструментів кризового фреймування в медійному дискурсі набувають більшої актуальності та потребують подальшого лінгвістичного осмислення. Мовні засоби відіграють ключову роль у трансформації природного явища на соціально значущу кризу, формуючи уявлення про її масштаби, рівень загрози та можливі наслідки. Метою статті є встановлення лінгвістичних механізмів фреймування кризових подій шляхом аналізу номінації та просторового масштабування зимовому шторму Winter Storm Fern в американському медійному дискурсі. Матеріалом дослідження слугували публікації американських медіа різної ідеологічної та жанрової спрямованості (умовно-нейтральної, ліберально-демократичної та наративно-таблоїдної), присвячені висвітленню зимового шторму Winter Storm Fern (січень 2026 року). Корпус дослідження становить добірка текстів, що репрезентують різні моделі інтерпретації кризової події в американському медійному дискурсі. Методологічним підґрунттям дослідження є когнітивно-дискурсивний підхід, елементи критичного дискурс-аналізу та лінгвістичний аналіз семантичних і прагматичних механізмів медійної репрезентації подій. У процесі аналізу встановлено, що номінація функціонує як механізм первинної категоризації події. При цьому природне явище переходить в семантичне поле надзвичайності, небезпеки та соціальної значущості. Просторове масштабування забезпечує дискурсивне розгортання кризи до масштабної соціальної проблеми. У результаті дослідження виявлено системне використання таких стратегій просторового конструювання кризової події, як територіальне розширення, мультирегіональність, демографічне накладання та інфраструктурна просторовість. Ці механізми формують у медіадискурсі уявлення про масштабність і суспільну значущість події. Зроблено висновок, що фреймування кризових подій у медійному дискурсі має виразну лінгвістичну природу та реалізується через узгоджену дію семантичних і прагматичних механізмів, які визначають межі, інтенсивність і соціальні наслідки кризи в рецепції аудиторії.

ФУНКЦІЙНЕ НАВАНТАЖЕННЯ МЕДИЧНИХ ТЕРМІНІВ У ВОЄННОМУ НАРАТИВІ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІЙ АНАЛІТИЦІ

Зоряна Йосипівна Куньч — 2026-05-25

Здійснено лексико-семантичний аналіз вибраних з медійного дискурсу мікроконтекстів з детермінованими лексемами інфекція, симптом, хвороба, пульс з метою дослідити їхнє функційне навантаження у воєнному наративі та суспільно-політичній аналітиці. Експериментальним полем для лінгвістичного аналізу обрано Загальний регіонально анотований корпус української мови (GRAC). У GRAC v. 18 створено підкорпус «Новини_2022», у результаті аналізу якого виокремлено 8 390 цитат з аналізованими лексемами, що стало матеріалом для цієї розвідки. Застосування контекстного аналізу уможливило виявити приклади детермінування аналізованих лексем, з’ясувати їхню сполучуваність у мікроконтекстах, простежити семантичні трансформації. Загалом виокремлено 2,08 % цитат, у яких аналізовані лексеми зазнали семантичних трансформацій та перейшли в тематичне поле воєнного наративу та суспільно-політичної аналітики. Матеріали дослідження дають змогу простежити два основні комунікативні завдання, які реалізують детерміновані медичні лексеми в соціо-політичному дискурсі. 1) Структурування абстрактних думок. Механізм реалізації цього завдання вкладається в парадигму концептуальної метафори і ґрунтується на виокремленні та підсиленні окремих семантичних нюансів детермінованих лексем і накладанні цих важливих для автора сем на значення зіставлюваного об’єкта, отож у такому разі спостерігаємо певні семантичні модифікації термінної лексики. Концептуальна метафора «суспільства/держави як організму» стає домінантною, а медичні лексеми перетворюється на інструмент дегуманізації агресора та аналізу воєнних реалій. 2) Досягнення художньої досконалості, експресивності викладу. У досліджуваних джерелах спостерігаємо чимало яскравих прикладів тропеїчного застосування детермінацій для підсилення емоційного впливу на читача: епітети, метафори, метонімії, антитези тощо. Констатовано, що публіцистичний стиль літературної мови ефективно залучає детерміновану лексику, автор за власним задумом трансформує її семантику з метою акцентувати на окремих важливих для реалізації його комунікативної мети семах і досягти таким чином точності, влучності, виразності висловлювання, а також спричинити певний емотивний вплив на читачів.

ЛЕКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВОЛОНТЕРСЬКОГО ДИСКУРСУ ЯК ФОРМИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Олександра Семененко — 2026-05-25

Статтю присвячено аналізу лексичних особливостей волонтерського дискурсу як специфічної форми масової комунікації в сучасному українському інформаційному просторі. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі волонтерства як соціального феномену, що не лише забезпечує практичну допомогу, а й формує нові комунікативні моделі, ціннісні орієнтири та механізми суспільної мобілізації, особливо в умовах повномасштабної війни. Волонтерський дискурс розглядається як динамічна мовленнєва система, у якій лексичний рівень виконує ключову роль у структуруванні повідомлення, передачі значущих смислів та організації комунікативного впливу. Метою статті є виявлення та опис лексичних особливостей волонтерського дискурсу, а також визначення їхніх функцій у межах масової комунікації. Об’єктом дослідження є волонтерський дискурс у сучасному українському медійному та соціальному просторі, предметом — лексичні засоби його реалізації, зокрема ключові номінації, термінологічні одиниці, емоційно-експресивна лексика, мовні кліше та маркери солідарності. Джерельну базу становлять публікації в соціальних мережах, медіатексти, офіційні звернення волонтерських організацій та інші форми публічної комунікації. У дослідженні застосовано описовий, контекстуально-інтерпретаційний, дискурсивний та компонентний аналіз, що дало змогу виявити специфіку функціонування лексичних одиниць у волонтерському дискурсі. Встановлено, що лексичний рівень характеризується високою динамічністю, гібридністю та функціональною варіативністю, поєднанням термінологічної точності з емоційною насиченістю, а також активним використанням мовних засобів, спрямованих на мобілізацію, інтеграцію та підтримку аудиторії. Наукова новизна полягає у визначенні лексичних параметрів волонтерського дискурсу як самостійного комунікативного явища та у виявленні їхньої ролі в організації масової комунікації. Отримані результати поглиблюють розуміння мовних механізмів суспільної взаємодії та можуть бути використані в подальших дослідженнях медіадискурсу, соціолінгвістики та комунікативних стратегій громадянського суспільства.

СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТА ПРАГМАТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ В ЦИФРОВОМУ ДИСКУРСІ

Олеся Богданівна Скляренко — 2026-05-25

У статті розглянуто соціокультурні та прагматичні аспекти перекладу в цифровому дискурсі. Метою статті є дослідження соціокультурних та прагматичних особливостей перекладу текстів цифрового дискурсу та визначення перекладацьких стратегій, необхідних для адекватної передачі змісту й комунікативного наміру в умовах міжкультурної онлайн-комунікації. Об’єкт дослідження — переклад текстів цифрового дискурсу як особливого виду міжмовної та міжкультурної комунікації в умовах цифрового середовища. Предмет дослідження — соціокультурні та прагматичні особливості перекладу текстів цифрового дискурсу, а також перекладацькі стратегії (адаптація, локалізація, компенсація, транскреація тощо), що забезпечують адекватну передачу змісту та комунікативного наміру. У роботі особливу увагу приділено аналізу специфіки цифрової комунікації, яка характеризується високим рівнем динамічності, гібридністю мовних форм, використанням невербальних елементів (емодзі, мемів, гіперпосилань) та стислим форматом повідомлень. З’ясовано, що такі особливості істотно впливають на перекладацький процес, ускладнюючи інтерпретацію змісту та намірів автора. Встановлено, що перекладач має враховувати не лише мовні, а й екстралінгвістичні чинники, зокрема культурні коди, соціальні норми та контекст онлайн-взаємодії. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні соціокультурних і прагматичних особливостей перекладу текстів цифрового дискурсу з урахуванням їх мультимодальної та інтерактивної природи. У роботі уточнено поняття цифрового дискурсу в перекладознавстві та систематизовано перекладацькі стратегії, необхідні для адекватної передачі змісту й комунікативного наміру в онлайн-комунікації; наведено приклади перекладу текстів цифрової комунікації та узагальнено соціокультурні труднощі перекладу у вигляді таблиць. Окремо проаналізовано роль контексту платформи (соціальні мережі, блоги, форуми) у виборі перекладацьких рішень, а також вплив аудиторії на формування перекладацької стратегії. Зазначено, що ефективний переклад цифрового контенту передбачає гнучке поєднання різних стратегій залежно від комунікативної ситуації. Доведено, що адекватний переклад текстів цифрового дискурсу можливий за умови врахування соціокультурних і прагматичних чинників та орієнтації на цільову аудиторію. У результаті дослідження сформовано висновки щодо перекладу різних типів цифрових текстів, зокрема текстів соціальних мереж, блогів і мультимедійних повідомлень, що може бути використано у подальших перекладознавчих і методичних розробках.

УКРАЇНСЬКА ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНА ТЕРМІНОЛОГІЯ В МЕДІАДИСКУРСІ ВОЄННОГО ЧАСУ: ЕВФЕМІСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Лілія Валеріївна Харчук — 2026-05-25

У статті досліджено особливості функціювання електроенергетичної термінології в українському медіадискурсі воєнного часу. Актуальність роботи зумовлена активним входженням спеціальної лексики до сфери масової комунікації в умовах повномасштабної війни, що зумовлює їхні семантичні та прагматичні трансформації. Метою дослідження є аналіз евфемістичних змін електроенергетичних термінів у медійному просторі та з’ясування їхніх функцій у кризовому дискурсі. Об’єктом дослідження є електроенергетична термінологія сучасної української мови, предметом — евфемістичні трансформації цієї термінології в медіадискурсі воєнного часу. Джерельну базу становлять тексти українських медіа (новинні ресурси, офіційні повідомлення енергетичних компаній, матеріали соціальних мереж) за 2022–2025 рр. У роботі використано описовий, семантичний і дискурсивний аналіз, а також елементи корпусного аналізу, що дало змогу систематизувати фактичний матеріал і виявити закономірності трансформацій. У результаті дослідження встановлено, що електроенергетична термінологія в медіадискурсі воєнного часу зазнає системних змін, серед яких домінує евфемізація, а також технократизація, деперсоналізація, метафоризація, узагальнення та активне залучення англізмів. Виявлено стійку варіативність між нормативною терміносистемою та її медійними реалізаціями, що свідчить про формування паралельної дискурсивно модифікованої підсистеми. З’ясовано, що евфемістично трансформовані терміни виконують функції зниження тривожності, нормалізації кризових явищ, комунікативної адаптації та регуляції суспільного сприйняття. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розширенням корпусу матеріалу, зокрема залученням регіональних медіа та соціальних мереж, а також зіставним аналізом електроенергетичної термінології в різних мовах і дискурсах. Актуальним є також вивчення взаємодії евфемізації з іншими процесами трансформації спеціальної лексики в умовах соціальних криз.

ЛОКАЛЬНИЙ МОВНИЙ КОД ЯК ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ У НАВЧАННІ ПЕРЕКЛАДУ СТУДЕНТІВ-ФІЛОЛОГІВ (КЕЙС РОМАНУ «ІВАН І ФЕБА» ОКСАНИ ЛУЦИШИНОЇ)

Ольга Кішко — 2026-05-25

У статті обґрунтовано методику використання культурно маркованих художніх текстів як інструменту формування стратегічної компетентності майбутніх перекладачів-філологів. На матеріалі роману Оксани Луцишиної «Іван і Феба» та його англомовного перекладу, виконаного Ніною Мюррей, проаналізовано стратегії відтворення закарпатського мовного коду, що функціонує як складна соціолінгвістична система з історичними угорськими, словацькими та німецькими впливами. Автори дослідження доходять висновку, що робота з локальними мовними кодами вимагає від перекладача не просто лінгвістичного перекодування, а й герменевтичного осмислення культурної пам’яті народу та регіональної ідентичності. Детальний компаративний аналіз охоплює переклад культурно-маркованої лексики (сокачка, біровати, неваловшний, кішкерт), кулінарних реалій (шонка, крумплі, баньки, гурки, леквар, ерош пішта, паленка, боґрач, шютемені), обрядового дискурсу, тощо. Особливу увагу приділено стратегіям граматичної стилізації та їх соціокультурним імплікаціям, що актуалізує питання етичної відповідальності за адекватну культурну репрезентацію першоджерела. Доведено, що аналіз перекладу культурно-насичених текстів сприяє якісному переходу навчання від механічного лінгвістичного перекодування до глибокої культурної медіації та складного герменевтичного аналізу. Запропонована дидактична модель передбачає послідовне проходження етапів соціолінгвістичної деконструкції, картографування стратегічних рішень перекладача та самостійного прагматичного моделювання альтернативних варіантів. Результати дослідження підтверджують, що залучення складних для відтворення фрагментів сучасної прози активує фахову рефлексію студентів, навчаючи їх ефективно балансувати між лінгвістичною точністю та соціокультурною адекватністю в умовах високої семантичної невизначеності. Такий методичний підхід перетворює навчання на процес глибокого дослідження мовного середовища, готуючи фахівця до вирішення складних завдань у сфері міжкультурної взаємодії та репрезентації національної ідентичності у глобальному світі.

ГІПЕРТЕКСТ У ЦИФРОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ ТА СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА: ГІПЕРПОСИЛАННЯ ПРОТИ ХЕШТЕГІВ

Олена Олександрівна Пожарицька — 2026-05-25

Цифрова трансформація комунікації, яка розпочалася наприкінці XX століття та посилилася з появою Web 2.0, призвела до розвитку нових принципів текстової організації, серед яких гіпертекст займає центральне місце. Вперше запропонований Тедом Нельсоном у 1965 році, гіпертекст позначає нелінійну систему взаємопов’язаних текстових фрагментів. Подана стаття зосереджується на двох конкретних проявах гіпертекстуальності: гіперпосиланнях, що функціонують у цифровій художній літературі, та хештегах, що використовуються в дискурсі соціальних мереж. Хоча ці явища походять з різних комунікативних середовищ і виконують різні функції, вони демонструють низку спільних структурних, семантичних та прагматичних особливостей, що дозволяє аналізувати їх в рамках єдиної теоретичної бази. Актуальність дослідження полягає в недостатній увазі до порівняльного аналізу цих елементів у лінгвістиці, незважаючи на широкі дослідження теорії гіпертексту та лінгвістики соціальних мереж. Метою цієї статті є виявлення як спільних, так і відмінних характеристик гіперпосилань та хештегів, а також пропонування моделі їхньої кореляції як форм гіпертекстової зв’язності. Дослідження базується на аналізі корпусу цифрових літературних творів, що включає канонічні гіпертексти, а також сучасні інтерактивні наративи, та корпусу публікацій з Instagram популярних інфлюенсерів. Методи дослідження охоплюють лінгвістичний аналіз, контекстуальну інтерпретацію та елементи кількісного аналізу. Результати роботи демонструють, що гіперпосилання та хештеги функціонують як метатекстуальні засоби, що забезпечують нелінійну навігацію та взаємодію з користувачем. Однак вони суттєво відрізняються своєю структурною роллю, семантичною специфічністю та ступенем авторського контролю. Хоча гіперпосилання є конститутивними елементами цифрового наративу, формуючи його архітектуру та уможливлюючи ергодичне читання, хештеги служать інструментами індексування, що сприяють тематичній агрегації в середовищах, керованих платформами. Зроблено висновок про те, що гіперпосилання та хештеги представляють два різні еволюційні шляхи гіпертексту: один орієнтований на складність наративу та авторський дизайн, інший — на комунікативну ефективність та колективне творення сенсу.

ТЕРМІНОЛОГІЯ ФАНФІКШЕНУ ЯК ПРОЯВ КУЛЬТУРИ УЧАСТІ У ЦИФРОВОМУ ДИСКУРСІ

Дарина Василівна Станко — 2026-05-25

У статті досліджується термінологія фанфікшену як прояв культури участі у цифровому дискурсі. Дослідження ґрунтується на сучасних підходах до теорії термінознавства та дискурс-аналізу, які трактують терміносистеми як динамічні, контекстуально зумовлені та соціально сконструйовані явища, а не як жорстко регламентовані й стандартизовані структури. У цьому контексті фанфікшн-спільноти розглядаються як інтерактивні середовища, у межах яких користувачі активно створюють, модифікують і поширюють спеціалізовану лексику, формуючи неінституціоналізовану, але функціонально впорядковану терміносистему. Метою дослідження є вивчення структурних, семантичних і функціональних характеристик термінології фанфікшену. У роботі визначено та класифіковано основні типи термінологічних одиниць, що використовуються у фанфікшн-спільнотах, зокрема жанрові та піджанрові маркери, терміни на позначення міжперсонажних взаємин, позначення наративних прийомів, а також одиниці, пов’язані з процесами створення та поширення контенту. Особливу увагу приділено механізмам термінотворення, таким як абревіація, словоскладання, блендинг і семантичне переосмислення, які відображають принципи мовної економії, гнучкості та креативності, притаманні цифровій комунікації. Семантичний аналіз засвідчив, що термінологія фанфікшену характеризується полісемією, метафоризацією та контекстуальною варіативністю. Ці властивості забезпечують гнучку інтерпретацію та адаптацію значень у межах різних фандомів, платформ і комунікативних ситуацій. Крім того, у дослідженні визначено основні комунікативні та прагматичні функції термінологічних одиниць, серед яких категоризація, оцінювання, конструювання ідентичності, організація дискурсу та забезпечення взаємодії. Отримані результати підтверджують, що термінологія фанфікшену відіграє важливу роль у структуруванні цифрової взаємодії, підтримці колаборативних практик і формуванні спільного знання в межах фан-спільнот. Зроблено висновок, що термінологія фанфікшену є вагомим об’єктом лінгвістичних досліджень, оскільки відображає ширші процеси мовних змін, розвиток неінституціоналізованих терміносистем і вплив культури участі на сучасні дискурсивні практики.